Три роки тому мобілізованих відправили «на склади», але вони досі на передовій — без терміну, без мети, без шансу повернутися. Депресія, відчай, втеча і ненависть — це реальність окопів. Вони відчувають себе зрадженими, забутими і невидимими. Контракти підписуються під погрозами, патріоти проклинають свою віру, а війна пожирає все людське. Майкл Накі в блозі жорстко ставить питання: чи варто співчувати тим, хто пішов? Або кожен несе відповідальність? Подробиці — на каналі «Фабрика новин».
00:00 Блог Майкла Накі
00:01 Три роки після мобілізації – чим живуть мобілізовані
02:31 Контракти під тиском і втрачені надії
05:13 Окопна реальність – депресія, страх, безсилля
07:07 Втеча як єдиний вихід
08:59 Змови, мігранти і зміщена агресія
12:12 Безглуздість того, що відбувається, і відраза до системи
13:29 Ненависть до мирного життя в тилу
15:49 Війна без мети і різні сценарії «перемоги»
17:39 Розчарування в патріотизмі та державі
19:19 Позиція Накі — співчуття немає